Історія школи

< На головну     
 

   Навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ст.-ліцей" з часу заснування (кінець XIX століття) постійно змінював свою назву (СШ №2, ЗНВК №2, ЗНВК "Школа-дитячий садок з ліцеєм", НВК "ЗОШ І-ІІІ ст.-ліцей") і місце розташування.
 Започаткована як приватна школа для дітей єврейської національності, з 1920 року почала своє існування як державна школа-семирічка. Знаходилася вона у приміщенні гуртожитку ПТУ №1. Пізніше школу було переведено в приміщення сучасної музичної школи.

   
   У 30-роках минулого століття її було закрито. Постало питання про будівництво нового приміщення. 
   У 1938 р. почалося будівництво школи по вулиці Училищній на так званих «Пеньках», напроти колишньої церковно-приходської школи, збудованої ще 1869 року.
   У 1939 році в перший клас єврейської школи міста Жмеринка пішли лише двоє учнів, бо батьки відмовлялися навчати своїх дітей єврейською мовою. Вони вимагали організувати у закладі перший клас з російською мовою навчання. До 1940 року єврейська школа мала декілька випусків. Після закінчення семи класів учні відмовилися навчатись далі єврейською мовою, тому при школі організовані 8-10 класи з російською мовою викладання.
    У 1940 році єврейську школу було реорганізовано у російську. Кількість учнів до 1939 року складала 240 дітей, а коли у школі почалося навчання російською мовою, їх кількість зросла до 400.
   Узимку 1940 року школа перейшла у новобудову (колишня школа-інтернат по вул. Училищній). У період окупації приміщення школи було частково зруйноване. При гетто працювала початкова школа, викладання у якій велося українською мовою. У 1944 році під час бомбардування Товарної станції фашистськими літаками школа згоріла.
   Після звільнення Жмеринки наш заклад розпочав свою роботу в приміщенні "железно-скобяного магазина" по вул. Горького. Класи були переповнені (по 45-47 учнів), тому постало питання про переведення  школи в інше приміщення, та його не було, бо місто відбудовувалося після війни.
   У 1948 році школу  розмістили в трьох будівлях по вулиці Богдана Хмельницького, 36 (одна з них знана як стоматологічна клініка).
 
   
    То був тимчасовий вихід. З 1 вересня 1948 року школа перейшла в приміщення Будинку піонерів (нині вулиця Доватора, 2), де проіснувала до 1960 року.
 
   З 1960 року і до тепер школа працює в приміщенні по вулиці Центральній 2, яке збудовано на честь 50-річчя Радянської влади. Спочатку тут було лише 12 класних кімнат, спортивна та актова зали та їдальня.
 
   У 1967 році був добудований новий двоповерховий корпус.
   1 вересня 2001 року відкрито нову сторінку в історії школи: на її базі відкритий ліцей - перший навчальний заклад нового типу у Жмеринці.
  
 
Їх досвід і вміння завжди належать
улюбленій роботі,
а серце своє вони в усі часи
віддають дітям...

    Першим завідувачем  школи,  яка  своє  існування  розпочала  у 1920 році, був Шкляр. Сьогодні  мало відомостей про першого директора навчального закладу, але безпомилково можна відзначити, що з часу його керування успішно продовжувалась історія нашої школи.
  У 1929 році школу очолив Ходорківський Лейба Якович. З архівних матеріалів відомо, що школа до 1920 року була приватною для дітей єврейської національності. Мешканці міста шанували школу, а навчання у ній мало для дитини високий результат і якість знань. З 1940 року школа була переформована у державну школу з російською мовою навчання. Це відповідало і вимогам часу, і побажанням населення.
   Гладський  Йосип  Іванович  був  директором  школи  №2  з  1943 року до 1963 року. Школа продовжувала функціонувати як школа з російською мовою навчання.
   Педагогічний колектив, який очолив Йосип Іванович, враховував вимоги часу і формував учнівський колектив відповідно до комуністичної моралі. Успішно працювали жовтенята, піонери і комсомольці. Роки, за історичними рамками, були складні. 1943-1945 роки ще війни, відбудова після II Світової війни також знайшли свої відбитки в історії школи. Гладський Й.І. виявляв високу педагогічну майстерність, мобілізуючи учнівський і педагогічний колективи.     
 Знання навчального матеріалу були однаково важливі, як і працьовитість, старанність.
  Двадцять  років  Йосип  Іванович  чесно і самовіддано  віддав  рідній школі. Завжди був зразком стриманості, поміркованості, принциповості. Був порадником зі всіх питань життя як для учнів, так і для вчителів.
   

   Баранов Андрій Єфремович очолив учительсько-учнівський колектив середньої школи №2  у 1966 році. До 1972 року він присвятив своє життя, дії і помисли школі. Пригадують вчителі, які працювали в цей час у школі, що Андрій Єфремович дивно поєднував у собі м’якість і  принциповість, наполегливість і поступливість, бо завжди уважно вислуховував співбесідника, вникав у суть проблеми, переймався бажанням допомогти.
 
   Баранов  А.Є.  1925  року  народження,  а  тому  пройшов тернистими шляхами Великої Вітчизняної війни. Був інвалідом І групи, мав осколки в серці і печінці. Колектив був уважним до свого директора, розумів, що його вимоги не носять характер особистісних, а продиктовані загальношкільними інтересами. Педколектив під керівництвом Андрій Єфремовича досягав гарних результатів у навчанні і вихованні. Слід зазначити, що власні діти Тамара і Зоя також навчалися у даній школі. Пізніше закінчили Вінницький педінститут, факультет філології.
Баранов Андрій Єфремович, основним кредом якого була доброта, сам творив добро на радість людям. Випускники того періоду реалізували себе у житті як особистості. Школа назавжди залишиться для них рідним домом.
  З 1972 до 1992 року директором СШ №2 м. Жмеринки працювала Стеценко Галина Григорівна. У своїй роботі на посаді директора виявляла неординарний стиль керівництва, який монолітно згуртовував і педколектив, і учнів. Девізом її роботи були слова В.Сухомлинського: «Директор повинен бачити передній край наук, які викладаються у школі». Галина Григорівна виявляла сумлінність і високий професіоналізм, принциповість і високу людяність.
   
     Найсуттєвіші ознаки її роботи:
- організація педколективу на реалізацію поставленої навчальної та виховної мети;
- глибока зосередженість на програмах, підручниках;
- проводить паралельне порівняння і виявляє характерні розходження;
- велика увага приділена практичній стороні програм, особливо лабораторним, практичним, контрольним роботам;
- виховна мета уроку має чітко співпадати з темою і матеріалом.
    За активну громадську роботу, професіоналізм, за досягнуті успіхи в галузі освіти Галина Григорівна нагороджена:
- значком «Відмінник освіти СРСР»;
- значком «Відмінник народної освіти»;
- орден «Знак пошани»;
- 6 медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1942-1945 p.p.»;
- «За трудову доблесть»; 
   У   роботі  з колективом  учнів  і  вчителів  Стеценко  Г.Г.  виявляла високий професіоналізм у  поєднанні з психологічною майстерністю. Директор школи добре розуміє, що без глибоких знань  стану навчально-виховної роботи і суті поставленої мети, не може бути визнання, успіху.
    Директор вважає,  що  сучасне  керівництво  школи  не  можливе без ефективних конкретних питань, які має вирішити педколектив.
     Найголовніші питання:
- якість і ефективність уроків, досягнення мети;
- успішність учнів, їх активність на уроках та зацікавленість у результатах отриманих знань;
- відвідування учнями школи;
- власна ініціатива у позашкільних заходах та в роботі класу;
- зв’язок педколективу і батьківської громади;
- втілення у життя отриманих знань випусками школи.
    Стеценко Г.Г. педагогічну майстерність, високий професіоналізм поєднувала з людяністю, розумінням, наділена тактовністю, делікатністю в роботі з учителями. Молоді і недосвідчені педагоги завжди отримували коректну підтримку щодо поліпшення викладання, покращення ефективності уроку. У школі проводилась велика методична робота, весь колектив перебував у творчому пошуку, піднесенні. Вивчався і узагальнювався досвід кращих педагогів, які були натхнені високими ідеалами навчання і виховання: Слободянюк Л.С., Маяковської Г.Ф., Зеленчук О.Т., Кушнір І.О., Червінчук Л.А., Кам’янецької В.В., Кривошеї Ц.І., Гурмач Н.М. Нікітчиної М.П., Бондар Т.В., Переверзєвої О.Л.
   Слід відзначити, що школа з року в рік впевнено покращує ефективність навчально-виховного процесу і лідирує серед шкіл міста. В цьому велика заслуга Стеценко Г.Г.   
   Васянович Петро Павлович працював директором середньої школи №2 з 1992 року по 2002  рік. Десять років самовідданого служіння освіті, дітям і математиці, яку він обожнює, навчаючи дітей глибинним математичним таємницям.
 Педагогічний колектив, очолюваний Петром Павловичем, проникав у нові технології навчання. Саме він став ініціатором створення ліцейних класів з поглибленим вивченням математики, іноземної мови та комп’ютерних систем. Директор школи став знову перечитувати класиків педагогічної ниви В.Сухомлинського, К.Ушинського і радив раціонально використовувати у навчально-виховній роботі. Петро Павлович приділяв велику увагу багатогранним питанням роботи з дітьми.
    Його пріоритетами стали:
- робота з обдарованими дітьми, розвиток їх природних даних, нахилів, умінь;
- розвиток творчої ініціативи, вияв талантів, неординарних особистостей серед учнівського загалу;
- системний, аналітичний підхід у проведенні заходів, щоб кожен новий захід став логічним продовженням попереднього;
- довіра до учня, яка неминуче обернеться довірою до свого вчителя, адже саме вчитель найбільше спілкується з учнем, навіть порівнюючи з батьками;
- зв’язок з батьками, тісна взаємодія, яка сприятиме поліпшенню навчально-виховного процесу.
   Мислитель, практик і теоретик освітянської ниви. Математику вважає царицею шкільних наук. Директор з десятирічним стажем завжди наголошував: «Пам’ятаймо, що ми у відповіді за тих, кого навчаємо і виховуємо».
 Директор школи велику увагу приділяв формуванню вчительського іміджу. Найголовніше, на думку Петра Павловича, глибоке розуміння навчальних предметів, дотримання і неухильне впровадження вимог програм. Гарний той учитель, який навчає, скеровує роботу учня, стимулює бажання навчатися.
Васянович Петро Павлович вболівав за справи школи, намагався мобілізувати творчий потенціал учителів та учнів заради глибоких знань, досконалих умінь і навичок. «Вихованці школи повинні зуміти реалізувати себе у житті. За це відповідає школа», – ось так міркує Петро Павлович.
  Кочура Оксана Володимирівна очолила загальноосвітній навчально-виховний колектив №2 «Школа-дитячий садок з ліцеєм» у 2002 році Оксана Володимирівна одразу зуміла підняти престиж школи, бо поставила на перше місце особистість школяра. Саме для формування гармонійної особистості скеровано навчально-виховний процес. 
 
   Пріоритетними у навчально-виховному процесі школи Оксана Володимирівна вважає:
- професійність вчителя, глибина його знань, яку потрібно передати вихованцям;
- володіння кожним учителем передовими інноваційними технологіями викладання;
- використання на уроках схем, таблиць, алгоритмів, дидактичного матеріалу;
- чітко дотримуватися вимог програм щодо вмінь і навичок після вивчених тем;
- виховний процес має виявити здібності учня, розвинути його захоплення, інтереси;
- тематичність виховних заходів повинні приносити максимальне задоволення         вихованцям;
- розвиток творчої ініціативи класних колективів, які обирають напрямки роботи;
- взаємодія з батьками, яка скерована на гармонійне виховання кожного школяра.
  Оксана Володимирівна вважає, що ніхто не народжується майстром, а майстерність опановують поступово. Наступний день - учень попереднього. Що шкодить, те і вчить. Вчимося не для школи, а для життя.
  Педколектив з року в рік визначає проблемні питання, спрямовуючи весь навчально-виховний процес на їх вирішення.
Директор НВК "ЗОШ І-ІІІ ст.-ліцей" приділяє велику увагу естетиці класних приміщень. Чистота, затишок, новий дизайн – ось візитка кожного класу. Кабінети математики, української мови, народознавства, географії, англійської мови, кабінети-класи молодшої школи наповнюються новими матеріалами згідно вимог програм.
     У роботі  директора  школи  чітко  простежується  перспектива розвитку школи-ліцей на найближчий час та наступні роки. Оксана Володимирівна має на меті створити таку школу, яка відповідатиме і вимогам часу, і запитам учнів. Адже школа має підготувати вихованця до життя так, щоб кожен зумів самореалізуватися, бути успішним.